Сентиментальна розмова - Аква Віта

В старім саду серед нічної мли

Дві постаті непевнії пройшли.

В них зір погас, уста у них змарніли,

I ледве чутно голоси бриніли.

В старім саду, в зимову ніч сумну

Два привиди будили давнину.

— Ти згадуєш, як ми колись любились?

— Навіщо вам ті згадки знадобились?

— Чи бачиш ти й тепер мене вві сні?

Чи рвешся серцем ти до мене?

— Ні.

— Як ми колись удвох жили щасливо,

Зливаючи серця й вуста!

— Можливо.

— Де синь небес, де сяєво надій?

— Надії ті почезли в тьмі густій.

Отак ішли вони у ніч зимову,

I тільки місяць чув чудну розмову.

En el viejo jardín en medio de la niebla nocturna

Pasaron dos figuras inciertas.

Su vista es nublada, su boca débil,

Y las voces eran apenas audibles.

En el viejo jardín, en una triste noche de invierno

Dos fantasmas despertaron la antigüedad.

- ¿Recuerdas cómo nos enamoramos una vez?

- ¿Por qué necesitabas esas menciones?

"¿Todavía me ves en tus sueños?"

¿Tienes el corazón roto por mí?

- No.

- Como una vez vivimos felices juntos,

¡Fusionando corazones y labios!

- Quizás.

- ¿Dónde está el azul del cielo, dónde está el resplandor de la esperanza?

- Esas esperanzas desaparecieron en la espesa oscuridad.

Así se fueron en la noche de invierno,

Solo escuché una conversación maravillosa durante un mes.