Сліди - Артём Лоик

Крокую по слідам, уникаючи зірок

Римую небесам і ставлю на зеро!

Пишу це завдяки обірваних з плечей

Крил, а ваші мідяки залишу для очей…

Від щастя до біди, де реп не для дерев

Мій, будую в собі дім, без замкнутих дверей!

Мрій тільки як і я!

Не бійся темноти!

Буває як не як час коли і ти не ти!

Час, коли пливе з-під ніг розплавленна земля!

Але я зрозумів чого прагнула змія!

Вказала на слабке і я з'їв не озернувсь

Але вірю прийде час, коли зможемо звернуть!

І вічний райський сад, знайдемо у собі!

Так хочеться назад повернутись, де слабкі

Мої рими і слова, але сильний, як і дух

Мій погляд, де ще в дзеркалі не ворог мій, а друг!

Де більший за понтами і де менший за роками

I де гупаю по стінам дуже тонкими руками!

Де я кричу на весь це світ і де лечу я

I де мені начхати, що він мене не чує!

І радуючись тріщині, йду до перемоги

Біжу до вас із віршами і вірю в них, як в Бога!

Де друзі мої разом, під під'їздом і чекають

I наші всі образи нас так сильно не чепають

Крокую по слідам, але тільки ті сліди

Згубились, — мені там, підсказали — йди сюди…

І я повірив і пішов, стежками тих людей

І багато чого знайшов, але тільки не себе…

Забув свою мету, там забув свої удари

Але зрозумів — іду, — на місці, а не далі

І залишив ті міста, де блукав один до того

Почав з нового листа шукати до себе дорогу!

Попереду був ліс, в лісі було болото

І я випадково вліз в його чорну позолоту…

По вуха зачерпнув і досхочу наївся

І думав, що помру я один у тому лісі!

Але витягнули руки і я знову пішов…

Ті міцні, великі руки — тягнулись із книжок!

І вже відчуваю мама, — нарешті іду слідами!

І я бачу своє сонце!

Але воно сідає…

Крокую по слідам, уникаючи зірок

Римую небесам і ставлю на зеро!

Пишу це завдяки обірваних з плечей

Крил, а ваші мідяки залишу для очей…

Від щастя до біди, де реп не для дерев

Мій, будую в собі дім, без замкнутих дверей!

Мрій тільки як і я!

Не бійся темноти!

Буває як не як час коли і ти не ти!

Sigo los pasos, esquivando las estrellas

Rimo hasta el cielo y pongo cero!

Escribo esto gracias a mis hombros desgarrados

Alas, y dejaré vuestros cobres por ojos…

De la felicidad a la miseria, donde el rap no es para árboles

¡Vaya, estoy construyendo una casa en mí mismo, sin puertas cerradas!

Sueña solo como yo!

¡No tengas miedo de la oscuridad!

Sucede como un momento en que no eres tú!

¡Un momento en que la tierra fundida flota bajo tus pies!

¡Pero entendí lo que quería la serpiente!

Señaló los débiles y comí sin mirar atrás.

¡Pero creo que llegará el momento en que podamos dar la vuelta!

¡Y el eterno jardín del paraíso, lo encontraremos en nosotros mismos!

Así que quiero volver a donde están los débiles

Mis rimas y palabras, pero fuertes como un espíritu

¡Mi vista, donde en el espejo no está mi enemigo, sino un amigo!

Donde más grande por presumir y donde más pequeño por años

¡Y donde golpeo las paredes con manos muy delgadas!

Donde grito a todo el mundo y donde vuelo

¡Y dónde puedo estornudar que él no puede oírme!

Y regocijándome en la grieta, voy a la victoria

¡Corro hacia ti con poemas y creo en ellos como en Dios!

Donde mis amigos están juntos, bajo el porche y esperando

Y todas nuestras imágenes no nos tocan tanto

Sigo los pasos, pero solo esas huellas

Perdido - Yo estuve ahí, me dijeron - ven aquí…

Y creí y caminé en los pasos de esas personas

Y encontré mucho, pero no a mí mismo...

Olvidé mi gol, olvidé mis tiros allí

Pero me di cuenta - me voy - en el acto, no más lejos

Y dejó las ciudades por donde había andado antes

Empecé a buscar una manera de una nueva letra!

Había un bosque adelante, había un pantano en el bosque

Y accidentalmente me metí en su dorado negro...

Se recogió las orejas y comió al contenido de su corazón.

¡Y pensé que moriría solo en ese bosque!

Pero ellos extendieron sus manos y yo me fui de nuevo...

¡Esas manos grandes y fuertes que se extendían fuera de los libros!

Y ya siento a mi madre, ¡por fin sigo mis pasos!

¡Y veo mi sol!

Pero se sienta...

Sigo los pasos, esquivando las estrellas

Rimo hasta el cielo y pongo cero!

Escribo esto gracias a mis hombros desgarrados

Alas, y dejaré vuestros cobres por ojos…

De la felicidad a la miseria, donde el rap no es para árboles

¡Vaya, estoy construyendo una casa en mí mismo, sin puertas cerradas!

Sueña solo como yo!

¡No tengas miedo de la oscuridad!

Sucede como un momento en que no eres tú!