Примари - Воплі Відоплясова

Останнім часом я, буває, не сплю,

Я не пишу вірші, а просто лежу.

Я однозначно чую, щось там живе.

То не малечі рух, ні котика писк,

То не фотелі тінь, ні місячний блиск.

Доволі чітко бачу — щось там снує,

Хтось ходить, там бродить косматий хтось промайнув.

Полиці скрип і шурхіт, в кухні возня,

На мить воно замре і знову гульня.

Кричати хочу, та й повітря нема.

То мари, примари, тумани і лиховій

Плетуть, верзуть, горнуть наші думки.

Кохана спить, а я уважно стежу,

Схопити хочу мить, таємну межу,

Де сон і яв ведуть химерний двобій,

Я встану, я вспряну, умить лечу і парю.

Схоплю зорю, а все ж лежу.

Тихий вирій тут і нині ладить наше життя.

Тихий вирій тут і нині ладить наше життя.

Últimamente, a veces no duermo,

No estoy escribiendo poesía, solo estoy acostado.

Definitivamente puedo escuchar algo viviendo allí.

No es un pequeño movimiento, no es un chillido de gato,

No es la sombra de un sillón, ni la luz de la luna.

Puedo ver con bastante claridad: algo corre por allí,

Alguien camina, alguien pasa.

Los estantes crujen y susurran, en el alboroto de la cocina,

Por un momento se detendrá y reproducirá de nuevo.

Quiero gritar, y no hay aire.

Luego sueños, fantasmas, nieblas y desastres

Tejen, tejen, desentrañan nuestros pensamientos.

Amado está dormido, y estoy mirando de cerca,

Quiero capturar el momento, la frontera secreta,

Donde el sueño y la realidad conducen un extraño duelo,

Me levanto, me levanto, vuelo y vapor.

Agarro la estrella y, sin embargo, me acuesto.

El vórtice silencioso aquí y ahora ordena nuestras vidas.

El vórtice silencioso aquí y ahora ordena nuestras vidas.