Вітчизна - Pianoбой

Тобі знайоме почуття спустошення,

Коли ідуть бої без оголошення,

Коли Вітчизну ділять, не спитавши дозволу,

А у душі тепло замінюють морозами.

І ніби ти спортсмен, вже котрий рік не в формі,

Прийшов до тями, опинившись на платформі…

Пульсує в грудях серце посеред самотності,

І вже ось-ось почнеться відлік незворотності…

І ніби до повітря доступ перекрили,

Та через мить ти підірвешся на ворожій міні…

І ніби місто охопила революція:

Скрізь падає каміння, палають вулиці.

А на майданчиках дитячих гуляє вітер,

Порожня гойдалка, там де вчора були діти

І в тиші нелюдській, мов ті скриплячі ґрати,

Луна довічний сум твоєї втрати.

І нехай з тобою поруч ще не скоро буду я,

Я тебе не забуваю, бо ріднішої немає.

Тобі знайоме прощавання нескінченне

Коли лиш біль та відчай біжать по твоїх венах…

Квиток в один кінець і ти стоїш на станції

І ледь тримаєшся, щоб не зійти з дистанції.

У голові прокручуєш з життя світлини,

Щоб все запам’ятати до останньої краплини.

І вже нема часу триматись за руки,

І наче мить проносяться години.

А далі потяг їде на шаленій швидкості,

Від рідної землі твоєї долає відстані,

Туди, де з гір зриває ріки водоспадами,

Та крик птахів розлітається по автострадах.

Туди, де ми навік пов’язані з тобою,

Туди, де час ніколи нам не дасть спокою

У цих миттєвостях та їх дрібних частинках,

Ми разом до останньої життєвої сторінки.

І нехай з тобою поруч ще не скоро буду я,

Я тебе не забуваю, бо ріднішої немає.

Estás familiarizado con el sentimiento de devastación,

Cuando hay peleas sin anuncio,

Cuando la Patria se divide sin pedir permiso,

Y en la ducha el calor se sustituye por escarcha.

Y es como si fueras un atleta que no ha estado en forma durante años,

Volvió en sí, estando en la plataforma...

El corazón late en el pecho en medio de la soledad,

Y la cuenta atrás de la irreversibilidad está a punto de comenzar…

Y como si el acceso al aire estuviera bloqueado,

Pero en un momento explotarás sobre un mini enemigo...

Y como si la ciudad estuviera envuelta en revolución:

Las piedras caen por todas partes, las calles arden.

Y el viento sopla en los patios de recreo,

Columpio vacío, donde ayer estuvieron los niños

Y en un silencio inhumano, como esos barrotes que crujen,

Haga eco de la suma de por vida de su pérdida.

Y que no esté cerca de ti pronto,

No te olvido, porque no hay pariente.

El adiós familiar para ti es interminable

Cuando solo el dolor y la desesperación corren por tus venas...

Un boleto de ida y estás parado en la estación

Y apenas puedes evitar mantener la distancia.

En tu cabeza recorres fotos de la vida,

Para recordar todo hasta la última gota.

Y ya no hay tiempo para tomarse de la mano,

Y es como si el reloj estuviera corriendo.

Y luego el tren va a una velocidad vertiginosa,

Desde tu tierra natal vence las distancias,

Donde las montañas son derribadas por ríos de cascadas,

Pero el canto de los pájaros se esparce por las carreteras.

Donde estamos para siempre conectados contigo,

Donde el tiempo nunca nos dará la paz

En estos momentos y sus pequeñas partículas,

Estamos juntos hasta la última página de la vida.

Y que no esté cerca de ti pronto,

No te olvido, porque no hay pariente.