Простір - Очеретяний кіт

Мій товариш до мене приходить вночі,

Він мене не будить, бо має ключі.

Він на кухні сідає, а я собі сплю.

Він там вірші складає,

А я їх не люблю.

Та, буває, щось раптом насниться дурне,

І встаєш, щоб здійснити невідкладне турне.

І до ліжка зворотню долаючи путь,

Я спитаю в товариша: «А як тебе звуть?»

І він завжди називає ім'я,

Що ніколи не чув від товариша я.

Це ім'я кострубате, що ніколи не чув,

Я не можу згадати,

Бо одразу забув.

І я знову лягаю, і сниться мені,

Що ми вдвох ідемо на далекі вогні.

І товариш не бачить обличчя мого,

Бо дивлюсь я на всесвіт очима його.

Простір, — навколо простір,

А порожнечі нема.

В гості, до себе в гості

Нас кличе біла зима.

Все під снігом замовкло, тільки річка рида.

Щось бурмоче на броді скажена вода.

Ніч гартує свій морок і зірками бринить,

А на березі тому

Багаття горить.

Так горить, аж танцює, висвітлює ліс.

Ми йдемо до ріки крізь густий верболіз.

І товариш мій входить спокійно в потік,

А мене, замість нього, смертний холод обпік.

Простір, — навколо простір,

А порожнечі нема.

В гості, до себе в гості

Нас кличе біла зима.

Прокидаюсь я ранком, і на кухню іду.

Там займуся сніданком,

Якщо їжу знайду.

Тільки сяду до столу, —

Телефон дзеленчить, —

Буде хтось, безголовий,

Мене розуму вчить.

Я веду з ним розмову,

Сам себе їдучи,

І все дивлюсь навколо, —

Хто тут був уночі?

Раптом — зирк на підлогу, — там лежить біля ніг

Білий аркуш паперу, чистий-чистий, як сніг…

Простір, — навколо простір,

А порожнечі нема.

В гості, до себе в гості

Нас кличе біла зима.

Mi amigo viene a mí en la noche,

No me despierta porque tiene las llaves.

Se sienta en la cocina y yo duermo.

Compone poemas allí,

Y no me gustan.

Sí, a veces algo de repente sueña estúpido,

Y te levantas a hacer un recorrido urgente.

Y a la cama de vuelta venciendo el camino,

Le pregunto a un amigo, "¿Cuál es tu nombre?"

Y él siempre llama el nombre,

Lo que nunca escuché de un amigo.

Este es el nombre de una vaina que nunca he oído,

no puedo recordar

Porque me olvidé enseguida.

Y vuelvo a acostarme, y sueño,

Que los dos vamos a luces lejanas.

Y mi amigo no me ve la cara,

Porque miro el universo a través de sus ojos.

Espacio - alrededor del espacio,

Y no hay vacío.

Visitando, visitándote a ti mismo

El invierno blanco nos llama.

Todo estaba en silencio bajo la nieve, solo el río lloraba.

Algo murmura en el vado de aguas locas.

La noche endurece su oscuridad y se hincha de estrellas,

Y en la orilla de vuelta

El fuego está ardiendo.

Arde así, baila y enciende el bosque.

Vamos al río a través de una espesa verbosidad.

Y mi amigo entra tranquilo en el arroyo,

Y yo, en lugar de él, fui quemado por el frío mortal.

Espacio - alrededor del espacio,

Y no hay vacío.

Visitando, visitándote a ti mismo

El invierno blanco nos llama.

Me despierto por la mañana y voy a la cocina.

voy a desayunar allí,

Si encuentro comida.

Solo siéntate a la mesa -

Dividir teléfono, -

Habrá alguien sin cabeza,

Me enseña la mente.

estoy hablando con el,

Conducción propia,

Y miro a mi alrededor, -

¿Quién estuvo aquí anoche?

De repente, mirando al suelo, yace a sus pies.

Hoja blanca de papel, limpia, limpia como la nieve…

Espacio - alrededor del espacio,

Y no hay vacío.

Visitando, visitándote a ti mismo

El invierno blanco nos llama.